Регіональні сайти Люстрації 2.0

Перше засідання “люстраційної” комісії суддів

Фото: ssalonso
Фото: ssalonso

На 3 липня анонсовано перше засідання Тимчасової спеціальної комісії суддів судів загальної юрисдикції (далі – Комісія), яка покликана виявити недобросовісних суддів для подальшого звільнення.

На порядку денному засідання обрання керівництва, затвердження регламенту та інші питання. Злі язики кажуть, що під іншими питаннями ховається дуже важливе питання, питання фінансування діяльності Комісії. Питання про результати роботи комісії поки на порядку денному не стоїть.

Проте, рано чи пізно Комісія повинна буде приступити до виконання поставлених перед нею завдань і внести пропозиції з очищення судової системи від судд ів, що провинилися.

Аналіз правових норм, на підставі яких створена і діятиме Комісія свідчить про те, що будь-який суддя, навіть звільнений справедливо, зможе оскаржити таке звільнення і успішно поновитися на посаді, навіть якщо не в Україні, то в ЄСПЛ точно.

Нижче наведені аргументу на користь цього, які сміливо можна використовувати підставою для позову (скарги в ЄСПЛ).

А тепер про все по порядку.

8 квітня 2014 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні.

Законом передбачено, створення Тимчасової спеціальної комісії суддів судів загальної юрисдикції у складі 15 осіб: по 5 членів призначають Пленум Верховного Суду України, Верховна Рада України і Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики.

Повноваження ВРУ щодо призначення членів Комісії неконституційно

Наділення Верховної Ради України повноваженнями на призначення членів такої Тимчасової комісії не узгоджується із положеннями Конституції України, яка закріплює вичерпний перелік повноважень парламенту і сьогодні не передбачає можливість участі Верховної Ради України у формуванні подібного органу.

Конституційний Суд України багато разів говорив про те, що вичерпний перелік повноважень парламенту міститься в Конституції, він не може доповнюватися законами.

Так, в Рішенні від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004 КСУ зазначив, що повноваження Верховної Ради України визначаються Конституцією України.

У Рішенні КСУ від 14 червня 2001 року № 8-рп/2001 також вказується, що відповідно до Конституції України Верховна Рада України здійснює лише ті повноваження, які віднесені до її відання.

Таким чином, положення закону в частині призначення членів Комісії парламентом, а відповідно і їх участь у процедурі люстрації суддів не узгоджується з положеннями Основного Закону України.

Склад Комісії не відповідає міжнародним стандартам

Міжнародні стандарти містять вимогу про те, щоб орган, уповноважений приймати рішення щодо діючих суддів складався здебільшого із суддів.

Згідно з положеннями пункту 5.1 Європейської хартії

про закон про статус суддів від 10 липня 1998 року, у разі невиконання суддею одного зі своїх обов’язків, визначених законом, він може підлягати санкції лише на підставі рішення за пропозицією, рекомендацією або згодою комітету чи органу, до складу якого входить не менше ніж половина обраних суддів.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 94 (12) “Незалежність, дієвість та роль суддів” орган, який є уповноваженим приймати рішення щодо обрання та кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів. Для гарантій незалежності цього органу мають бути запроваджені такі положення, як, наприклад, нагляд за тим, щоб його члени призначались судовою владою.

У пункті 46 Рекомендації CM/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки прямо зазначено, що орган влади, який приймає рішення щодо добору та підвищення суддів по службі, повинен бути незалежним від виконавчої та законодавчої влади. Для гарантування незалежності такого органу щонайменше половину його членів мають становити судді, обрані самими суддями.

Існуюча процедура дисциплінарного провадження здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, більшість складу якої (6 з 11 членів) складають судді, обрані з’їздом суддів України.

Передання ж повноважень щодо встановлення наявності чи відсутності у діях судді ознак порушень закону до органу, в якому судді складатимуть лише третину складу, а інші члени призначаються політичними органами (парламентом та Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики) істотно посилює ризик зростання політизації процесу люстрації та знижує існуючі на сьогодні гарантії для суддів щодо незалежного та неупередженого дисциплінарного провадження.

Конституційний Суд України у Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 зазначив, що не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Практика Європейського суду відносно органу, уповноваженого приймати рішення

Аналізуючи склад та повноваження Тимчасової спеціальної комісії з точки зору практики Європейського суду з прав людини можна також вказати на певні неузгодженості положень Закону із вимогами Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, як зауважував Європейський суд з прав людини для того, щоб встановити, чи може орган, який розглядається як суд у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, вважатися «незалежним», слід звернути увагу, зокрема, на спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень, існування гарантій проти тиску зовні та на питання, чи створює орган видимість незалежного (рішення у справі «Фіндлей проти Сполученого Королівства» від 25 лютого 1997 року, рішення у справі «Брудніцька та інші проти Польщі» від 3 березня 2005 року).

Європейський суд з прав людини вже постановляв, що у разі, якщо щонайменше половина складу суду, включаючи голову з правом вирішального голосу, складається з суддів, це є суттєвим свідченням безсторонності (рішення у справі «Ле Комт, Ван Лювен та Де Мойер проти Бельгії» від 23 червня 1981 року).

Як уже зазначалося вище, склад Тимчасової спеціальної комісії не передбачає більшості суддів, обраних самими суддями, а також не виключає участі у його формуванні політичних органів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов’язків цивільного характеру» у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (рішення у справі «Альбер та Ле Комт проти Бельгії» від 10 лютого 1983 року», рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства» від 14 листопада 2006 року).

У цьому контексті варто зауважити, що стаття 7 Закону передбачає, що за результатами перевірки суддів Тимчасова спеціальна комісії ухвалює висновок. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення.

Таким чином, закон не передбачає можливість оскарження висновку Тимчасової спеціальної комісії до суду, а єдиним органом контролю щодо висновку про порушення суддею присяги закріплює Вищу раду юстиції.

Склад Вищої ради юстиції в розумінні ЄСПЛ також не відповідає європейським стандартам

Розгляд висновку у Вищій раді юстиції також не забезпечує гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Цей висновок випливає з рішення по справі «Олександр Волков проти України», у якому Європейський суд з прав людини констатував, що склад Вищої ради юстиції не забезпечує гарантій незалежності та безсторонності, які вимагаються Конвенцією.

Таким чином, існуючі в Законі положення створюють потенційні передумови щодо подальшого оскарження рішень національних органів про звільнення суддів з посад за порушення присяги до Європейського суду з прав людини.

Відношення Європи до масової оцінки суддів

Необхідно зауважити, що Тимчасова спеціальна комісія, яка не є судовим органом ні з точки зору національного законодавства, ні відповідно до міжнародних стандартів, враховуючи положення статті 3 цього Закону, фактично здійснюватиме оцінку законності та обґрунтованості судових рішень, хоча виключними повноваженнями в Україні щодо здійснення правосуддя, в тому числі й перегляду судових рішень, наділені лише суди і згідно із вимогами статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

У цьому контексті варто зазначити, що Венеціанська Комісія у пунктах 11, 81 Висновку CDL-AD (2013)013 «Про тимчасову державну комісію із судових помилок» щодо Грузії прийшла до висновку, що сама ідея масової експертизи можливих випадків судової помилки піднімає питання щодо поділу влади та незалежності судової влади, закріпленої у Конституції Грузії та міжнародних стандартах. Підхід щодо залучення позасудового органу до такого процесу можна оцінювати як надання оцінки, що вся судова система і система прокуратури взяли участь у таких нібито масових судових помилках.

Свого часу у пункті 39 Висновку CDL-AD (2010)098

щодо Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження», Венеціанська Комісія, аналізуючи повноваження Вищої ради юстиції, також зауважила, що контроль над питання дисциплінарної відповідальності суддів, включає дотримання професійних та особистих обов’язків суддів, однак не передбачає ні можливості перегляду змісту судових рішень, ні оцінки того, як суддя застосовує закон. Виправлення помилок щодо застосування закону під час вирішення справи має здійснюватися шляхом апеляційного перегляду, але не через дисциплінарне провадження. Вища рада юстиції не може переглядати здійснення правосуддя в окремих справах, ні притягувати до дисциплінарної відповідальності за помилки в застосуванні закону при прийнятті рішення, оскільки це може призвести до незаконного посягання на незалежність суддів.

Враховуючи наведене, можна констатувати, що наділення Тимчасової спеціальної комісії як позасудового органу повноваженнями щодо перевірки судових рішень не узгоджується із міжнародними стандартами та може потягнути за собою порушення незалежності суддів, а також втручання у здійснення правосуддя, оскільки законом не виключається можливість здійснення Тимчасовою спеціальною комісією перевірки судових рішень, ухвалених у справах, в яких провадження ще не завершено, а самі рішенні ще не набули статусу остаточного.

Аналізуючи викладений у статті 3 Закону перелік судових рішень, які підлягають перевірці можна прийти до висновку, що закон в окремих випадках не передбачає гарантій щодо притягнення суддів до відповідальності за ухвалення судових рішень, зокрема не встановлює строк давності притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності чи звільнення з посади за порушення присяги судді.

Так, зокрема, відповідно до частини 2 статті 3 Тимчасова спеціальна комісія проводить перевірку щодо суддів, які одноособово або у колегії суддів розглядали справу або ухвалили рішення з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні Європейського суду з прав людини.

Враховуючи той факт, що Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод була ратифікована Україною у 1997 році, строк давності притягнення до відповідальності є досить значним та не встановленим однозначно.

Свого часу Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 січня 2013 року по справі «Олександр Волков проти України» зауважив, що національне законодавство не передбачило будь-яких часових обмежень для проваджень щодо звільнення з посади судді за «порушення присяги» і такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові правової визначеності.

Аналізуючи положення Закону щодо перевірки суддів необхідно також зауважити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, якщо держава запроваджує люстраційні заходи, вона повинна забезпечити, щоб особи, які підпадають під такі заходи, користувалися всіма процесуальними гарантіями, передбаченими Конвенцією, при здійсненні будь-якого судового розгляду, пов’язаного із застосуванням таких заходів (рішення у справі «Горний проти Польщі» від 8 червня 2010 року, рішення у справі «Турек проти Словаччини» від 14 лютого 2006 року, рішення у справі «Матиєк проти Польщі» від 24 квітня 2007 року).

Водночас аналізуючи зміст статті 6 Закону варто звернути увагу на відсутність ряду процедурних гарантій для судді, щодо якого Тимчасовою спеціальною комісією здійснюється перевірка. Зокрема у положеннях закону:

– не передбачено право судді на ознайомлення з кінцевими результатами перевірки, проведеної Тимчасовою спеціальною комісією, а також зібраними у процесі перевірки матеріалами. Закріплюється лише право судді знайомитися із заявою щодо перевірки та доданими до неї матеріалами;

– відсутні будь-які часові рамки між завершенням перевірки та розглядом її результатів на засіданні Тимчасової спеціальної комісії, що може призвести до порушення права судді щодо підготовки свого захисту;

– обмежується можливість взяти безпосередню участь у засіданні Тимчасової спеціальної комісії. Зокрема, закон передбачає, що неприбуття на засідання Тимчасової спеціальної комісії судді, щодо якого проводиться перевірка, або його представника не перешкоджає проведенню засідання та ухваленню нею висновку. Такий підхід може призвести до того,

що буде порушено право на захист судді, який з поважних причин не зміг взяти участь у засіданні (наприклад, через хворобу, несвоєчасне вручання йому з незалежних від нього причин повідомлення про проведення засідання тощо)

– відсутнє право судді заявляти відводи, а також оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність Тимчасової спеціальної комісії та окремих її членів.

Таким чином, проведений аналіз свідчить про те, діяльність розрекламованої «люстраційної» комісії, від якої так багато чекають, зрештою може закінчитися нічим.

Закон і Бізнес

Залишити відповідь

Top